не дай мені, схопити чужу колію...

Дуже вдячний за каменти на оцей мій пост.
http://yurabin.livejournal.com/23044.html і наступні 3-и, за ним
Особлива подяка тим, хто обісцявся каментити...
Як така справа, то пропоную ось такий захід.
Ви коментуєте в вишеупомянутих постах чого вам ніфатаєт в той грьобаной казке, а я попробую ото дописати у каментах до ваших каментов....

Дуже мені в настрій.



дяка glow_www

Вульф вже обійшов її навколо, зачинивши всі дверцята, і впевнено взяв курс на «Козу»… Елей рушив слідом.

Всередині було затишно і достатньо свіжо, на відміну від нещодавнього їхнього тут перебування. Було тихо. Відвідувачів майже не було з огляду на пізню годину. За одним столиком, майже непомітно, сиділа закохана пара, що чергувала сік і каву поміж тривалих палких поцілунків. За іншим столиком сиділо двоє давніх кінолюбів з «Кулі» і чи то сперечались, чи то емоційно ділились якимись враженнями. Відчуття було таке, наче дарма вони сюди повернулись. Новонавернені, як по змові, зайняли вільний столик подалі від прочиненого вікна в глибині залу і вже було зібралися вирішувати кому йти за обслугою, як до них підійшла Тої.

( - О. І знову добрий вечір )

«Так… Ого… Де я, що я, чого так невдобно» – думав собі Елей. Свідомість потроху поверталася. Елей очікував, що разом із свідомістю повернеться хоч якесь світло і здатність бачити. Та світло не поверталося. Він почав потроху розрізняти звуки і голоси якихось людей, але чітко виловити із підсвідомості, хто б міг бути власниками тих голосів, йому аж ніяк не вдавалося. Голова гула. В бік щось муляло і було дуже незручно лежати. Потилиця впиралася в щось жорстке, спиною він відчував нерівномірну твердь, одна нога мало не накривала його, інша лежала в не менш неприродньому положенні. Всередині пахло чи то мастилами, чи то бензином, чи то фарбою і вапном, а скоріш за все всім і зразу, і однаково неприємно. Це його неймовірно напрягало, а ще більше – невизначеність становища. Елей спробував хоч якось повернутися і обстежити місце свого нещодавнього забуття. Повернувшись на бік і хоч якось згрупувавшись він почав руками обстежувати простір навколо себе.
( Нерівномірна твердь, що так боляче нещодавно гризла спину, виявилась.... )

Це невеличка весела казочка про двох молодиків, з гепіендом і драматичними роздумами.

Елей – молодий, добре складений, веселий фацет, що полюбляє читати книжки, пити пиво і дуже встидливий до публічних виступів, хоч і має публічну службу, і щоразу мусить контактувати з людьми.
Вульф – одноліток Елея, дещо вищий за свого товариша, менш балакучий, але дуже компанійський. Носить некоротку стрижку і окуляри в оправі прямокутної форми. Такі як він мали б обов’язково грати на якійсь гітарі чи може навіть скрипці, але Вульф володів іншими інструментами. Здебільшого шпателем, малярським валиком і кельнею.
Зовнішність цих фацетів не є визначальною і можливо я помиляюся, бо часу збігло вже немало, як я зазнайомився з ними, і кожен з них вже міг змінитися до невпізнаваності. Та й історія ця вже більше вигадка, бо переповідаю її вам зі слів Елея, Вульфа і ще когось з їх компанії, по добрім пивуванні. А почалося все, як завше…

( Була гливка, мерзенно вогка і холодна осінь. Осінь, яку мало хто любить в провінційному Межиріччі.  )

Але вчорашній Ромків переказ в Химері був кручє!!!
Ромку, кентухо, коли ти вже зажижишся, курча...

Ото сидів на роботі і прийшло в голову...
Значиться так. Мама чи тато маленького чада іде в гамазин і купує чисту (без написів і малюнків) бажано білу футболку.
Потім ідуть в канцтовари, і купують фарбу-гуаш для розпису по тканинах.
Потім, перед тим як купати своє чадо, вже десь в той час як чадо почало ходити або повзати, мазюкають тими гуашками долоньки, стопи, сіднички свого чада, і роблять відтиски на купленій футболці. А внизу вже свої ставлять відбитки долонь, і підпис "коли мені було ... рочків ... місяців ...днів", чи щось таке. Виконують по тому всі дії по фіксації фарби і купанню малечі, як і належиться.
А футболочку ховают глибоко в скриню. А коли любим сину чи донечці виповнюється скажімо 20, чи коли футболочка вже по розміру, дарують сей шедевр...

Мене б тако фуйболачка проперла...

Рось каже, що в Станіславі
буде троха джазу...
діждемося часу...




З повідомлень панаromanros

Почуто на вулиці:
- Василь, ти за кого будеш голосувати?
- Та за ту ку...ву?
- А чого?
- А що, за тих пі..расів?


В этом мире лжи и лицемерия уже так трудно кого-нибудь обмануть...


- А не отлить ли мне? - вслух подумал Дождик.
- Господи, какой хам! - вспыхнула Молния.


СОВІСТЬ як хом'як - або спить або гризе


Три дні і три ночі скакав Іван-царевич... поки скакалку не відібрали.


По дорозі до бабушки, Червона Шапочка ненароком наступила на Колобка.
- От блін!.. - подумала Шапочка...
- От бл@дь!.. - подумав Колобок.


http://img.leprosorium.com/700458


Издалека мужчина выглядел привлекательным, но вблизи стало заметно, что его рука обезображена обручальным кольцом.

От шоби собі там не думав Поліграф Полігрофович про погулянки бабці з якимось водолазом, його то певно так не пропирало, як моя сьогоднішня гастрономічна висадка. Ну скажіть панове історики, мені, інженеру-фізуки, з ким там ше тусили наші предки, яких кровиночок намішано в наших галичанських жилах. Бо мене то начисто висадило. Якої мами, мене, галичанина, що любит сало, шкварки і добре просмажений шмат полядвиці пробило нинька на корейську кухню…
( А шо вам хотілося в листопадовий день, числа 17. )

Вже пора носити за собою маленьку шуфельку, віник і сміттєвий пакет з ручками. Пора вже привикати. Бо скоро піщинки почнуть розсипатися, і доведеться прибирати щораз позад себе пісок, що натрусився на стежки наступаючих на п’яти. Хоч хтось може і сказати: «хе синок…» -- але у кожного ж своя сипучість піску. А хтось її так і не усвідомить, просипавшись безладно і недоречно на чужому шляху, і зникнувши безлідно.
…до чого це я?….
А ….
… Мандруючи нині вулицею свого рідного Франя, так неспіхом і шпацером, розглядаючись і фантазуючи,( Що згадувалося вам, листопадового дня, числа 17?  )

Листопад, число 17. Колись це був день нашого божевілля.
Нашого – бо була купка люду, що мали за звичку бути разом.
День – бо то був справді цілий день дозволеного божевілля, день коли старші пробачали нам зухвальство, безалаберність, надмірний викид позитиву в ефір сірості і понурості тих днів.
Божевілля – бо ми божеволіли від почуття власної вартості, власної волі, власної значущості для самих себе.
( А як божеволіли ви, в день листопадовий числа 17??? )

День закінчувався незвично чітко за розкладом. Бамкнула година -- вільний в своїш шляхах.

Андрухович, Прохасько, Іздрик, Єшкілев в текстах оживлені голосом, і ще хтось....
Кільцем дитячої залізниці замкнена вулиця.
Фортеці, маяки і надгробок . . . . . . фантазія образів набирає обрисів, а до мідних буків все тіж 50 метрів трави......
Парадний з мозаїками, вітражі, химери, шпацери, прогулянки й озеро з планом дешевого помешкання.... все оживає й напрочуд реально постає перед очі, оживлене голосом.... Заболоття.
.....тихо тихо, вже не встигну писати конспекта.

все пропало, все зникло, все стало прозорим раптово
руда пика, що шукає теплішого місця
руда морда, що покусує пальці і хоче бавитись
яскраве сонце, що дарує радість початку бабиного літа
відчуття безпеки і безпорадності водночас
ніщо більше не заважає поспати ще трохи...
...а до мідних буків все тіж 50 метрів трави і політ одного каштана через все життя.

Розмальовка "Штірліц або 17 миттєвостей весни"
громко не копайте за боян

Гломурний Ольо Скрипка. до виходу альбуму "Серце в мене вразливе"
то вам не "З Україною в сраці"



і ше такийво, як трафарет на стінах



Узьмив туйкаво. Там ше є....
http://retroatelier.com/ru/image/?id=1244

Ну люблю я добрі казки.
Спасибо Славка, дал списать.

24 вересня, о 15:00
Івано-Франківський художній музей ( майдан А.Шептицького, 8 )
Відкриття Пам’ятної виставки фотографій Олексія Кожушко.